Символи Івана Купала (частина 2)

Вогонь

«Лежи, лежи, та Купалочку, в червоному та багаттячку!»

Обрядове багаття на свято Івана Купала пов’язане  із культом сонця,  тому й місце для нього обирали, як правило, на пагорбах, щоб підняти полум’я якомога вище. Також котили з гір палаючі колеса, обмотані соломою. Для

багаття збирали увесь непотріб: солому, старі речі, колеса. З усім цим мала згоріти «нечиста сила». Кожен з присутніх мав принести щось у вогнище, інакше буде битий: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна». Розпалювала купальське багаття, як правило, жінка чи дівчина. Найважливіший ритуал у цей день – «очищення»  вогнем. Люди цілу ніч не спали, водили хороводи навколо вогню. Парубки й дівчата, взявшись за руки, стрибали через вогонь. Іноді через купальські багаття проганяли домашню худобу, щоб уберегти тварин від хвороб. Могли в багатті спалити сорочку хворої дитини, щоб вона швидше одужала. Спалювали у вогні «гілку-купайло» як жертвоприношення  головному богу – сонцю. 

Вода

«Ой на Купайла, на Купайла там ластівочка купалася»

Як і вогонь, вода також мала силу «очищення», «оздоровлення». Тому в цей день купання було ритуальним і  відоме усім народам Європи. Побутували вірування і в цілющі властивості купальської

роси, у ній качалися, нею умивалися. На воду дівчата пускали вінки, ворожачи на долю. Потім дівчата й самі роздягалися і купалися, щоб «очиститись». Ритуальні потоплення купальського деревця, Марени та Івана – це імітації колишніх жертвоприношень водоймам. За народними уявленнями, вода в день Івана Купала потребувала жертв і вважалася небезпечною. Тому людську жертву замінило її  символічне зображення – купальське деревце. 

Рослинність

«На вербі я сиджу, гукаю, дівчат на Купайла скликаю»

 Це був особливий день для вшанування рослин. Головною купальською травою вважалась папороть, таємничий цвіт якої у ліс в ніч на Купала йшли шукати найсміливіші. Той, хто її знайде, буде здоровим і багатим. Існував

також звичай на Купала збирати лікарські рослини; прикрашати оселі зіллям, папороттю, лопухами; виготовляти «купайло»/«гільце» – святкове деревце (найчастіше з верби). За значенням воно схоже до весільного «гільця»/«вільця», бо в давнину саме Купало знаменувало початок шлюбного сезону. Є легенда, що в цю ніч грали весілля Купала та Марени як символ поєднання двох стихій – води і вогню, чоловічого і жіночого начал. «Гільце-купайло» дівчата прикрашали букетиками польових і городніх квітів, ягодами, цукерками, бубликами, різнокольоровими стрічками, зверху кріпили вінок із барвінку, іноді – «квітку» з кропиви й будяків, щоб потім хлопцям було важко його ламати. Робили з верби також фігури «іванів» та «марен», які ввечері несли топити чи спалювати – так приносили жертву богу сонця та богу води, щоб був багатий урожай. І сьогодні гілки розламаного «купайла» господині розкладають по городу для гарного урожаю.