КОЛИСКОВІ ПІСНІ́ – жанр народної пісенної творчості. Інші назви – колисанки, колиханки. З певними застереженнями можна зарахувати до дитячого фольклору. Одні дослідники вважають їх окремим жанром родинно-побутової, інші – родинно-обрядової пісенності. Ритмо-мелодійні особливості колискових пісень пов’язані з виконанням у такт погойдування колиски. Майже у всіх колисанках незалежно від змісту є заспіви та приспіви: «люлі», «люлесі», «люлечки», «а-а-а» та їхні різноманітні поєднання. Дослідники вбачають зв’язок цих пісень із замовляннями, оскільки за допомогою слова, наспіву хотіли не лише приспати дитину, але й відвернути (або ж привернути) певні сили. Основні персонажі – сон, дрімота, кіт, голуби, які дбають про дитину, її сон та спокій, годують її. Виконання колискових часто називають «котка співати». Частина колисанок за настроєм і образністю споріднена з родинно-побутовими піснями. У них виражені почуття й переживання молодої матері, переважно сумні, викликані власною нещасливою долею, занепокоєнням майбутнім дитини. Колискові використовували як окремі твори баладного характеру з історичними мотивами («Ой у полі лобода»), низку родинно-побутових пісень («Мати сина колихала»), деякі твори алегоричного змісту («Ой висиділа, ой висиділа перепеличка діти»). Спільно для них є відображення стосунків матері та дитини. Колисанки відкривають перед дитиною навколишній світ, а їхні когнітивні можливості найповніше реалізуються під час виконання дітям, які починають розуміти мову.
Приклади українських колискових пісень:
Комментариев нет:
Отправить комментарий